Заклад дошкільної освіти комбінованого типу (ясла-садок) №3 "Берегиня" Голопристанської міської ради Херсонської області

 





сторінка психолога

 

 

 
Коли потрібно звертатися до психолога?
 - Якщо проблема не розв’язується тривалий час.
 - Якщо ви знаєте, як розв’язати проблему,але Вам все-таки потрібна допомога.
 - Якщо Вас щось тривожить у поведінці дитини,але Ви не можете зрозуміти що.
Якщо у Вас сімейні проблеми, і це відбивається на дитині.
 
Дитячий практичний психолог допоможе Вам відповісти на питання про особливості поведінки дитини, скорегувати Ваш підхід до дитини,разом продумати стратегію дій в певній ситуації.  
 

ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ?
Соска шкідлива, якщо маля сосе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.
Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.
Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.
Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.
Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким
струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).
Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.
Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.
«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.
Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він

від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!
Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.
Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.
Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.
Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.
Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:
• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;
• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];
• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].
Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття.
 

Активність і гіперактивність

                                     
Активність – тобто енергійна діяльність. І це чудово, якщо до цього слова не додається префікс „гіпер”, що в перекладі з грецької означає „перевищення норми”. Гіперактивні діти є імпульсивними, неуважними (їх увага постійно відволікається від об’єкту), вони бігають і стрибають, ламають і складають, розкидають і збирають, розвалюють і будують, б’ються, галасують, танцюють, співають - і все це майже одночасно. Отже, це „рухливі живчики”, „вічні двигуни” – якщо це про ваше чадо, то маєте проблему і повною мірою відчуєте глибоку правду старої приказки: "Який же ти хороший, коли спиш!"
Але річ не лише у вас! Такій дитині буде надзвичайно важко у школі: вона просто не може всидіти на стільці, схоплюється з місця, не може дочекатися своєї черги під час занять чи ігор. На запитання відповідає не замислюючись, не дослухавши до кінця, починає виконувати нове завдання, не закінчивши попереднього, теревенить безперестанку, губить і забуває свої речі. Але ж погодьтеся: спокійна, тиха і надто слухняна дитина – це теж тривожна ознака. Одразу починаєш думати: "Щось із нею не те!" Отже, активна дитина – це добре, це означає, що вона, по-перше, здорова (хвора не буде гасати!), а по-друге, не «затлумлена вихованням» - суцільними заборонами і покараннями.
А з іншого боку – хіба це нормально, коли дитина день і ніч скаче тобі по голові? То де межа між нормою і "перебором"? Між активністю і гіперактивністю? Перш ніж годувати дитину заспокійливими препаратами, спробуємо розібратися.
Отже, співставте:
Активна дитина
- віддає перевагу рухливим іграм перед пасивними (пазли, лото, конструктор), але якщо їй справді цікаво – може і палац побудувати, і казку послухати;
- швидко говорить і ставить нескінченні запитання;
- не страждає хронічними порушеннями сну і кишковими розладами;
- активна не завжди і не всюди (наприклад, в гостях у малознайомих людей – може бути спокійна, сором’язлива);
- неагресивна (тобто може дати здачі, але не ображає без причини).
Гіперактивна дитина:
- перебуває у постійному русі і не може себе контролювати, не може зупинитись, перепочити; навіть коли змучиться – все одно рухається, поки не почнеться істерика;
- теж швидко і багато говорить, ковтає слова, перебиває, не може дослухати до кінця те, що їй говорять; теж ставить безліч запитань, але не має терпцю навіть вислухати відповідь чи пояснення;
- її дуже важко вкласти спати, вона дуже погано засинає, сон неспокійний, часто прокидається; страждає на кишкові розлади, алергію;
- не реагує на заборони; у будь-яких обставинах, завжди і всюди поводиться однаково активно;
- дитина неконтрольовано агресивна – безпідставно б’ється, кусається, дряпається, штовхається, кидається камінням, землею, може вдарити палкою тощо.
Причини гіперактивності
Головна відмінність гіперактивності від активності (як темперамента) полягає у тому, що гіперактивність – це не риса характеру, а наслідок неблагополучних пологів, порушень протягом 1 року життя чи мозкової дисфункції. Групу ризику складають діти, що народилися після кесаревого розтину, важких патологічних пологів, недоношені, на штучному годуванні тощо. АЛЕ: не всі діти, що належать до групи ризику, обов’язково будуть гіперактивними! Та й потім, якщо істеричність, кольки, порушення сну не минули протягом першого року, їх все одно можна виправити.

ПАМ’ЯТАЙТЕ:
Малюк не винен, що він такий «живчик», тому нема сенсу сварити його, карати, влаштовувати бойкот. Цим ви досягнете лише зниження самооцінки, почуття вини за те, що він такий «неправильний».
До того ж, в деяких випадках гіперактивність може бути результатом завищених вимог батьків, яких діти не можуть виконати через свої природні здібності або ж через перевтому. В таких випадках батьки мають знизити навантаження на дитину, зменшити свої вимоги.
Іноді гіперактивність може бути реакцією дитини на психічну травму, наприклад, на сварки батьків чи їх розлучення, погане ставлення до нього в сім’ї, в садочку чи школі, конфлікт з членами (членом) сім’ї чи вихователем (учителем). Якщо причина у садочку чи школі – треба змінити заклад. Якщо причина в сім’ї – вживайте заходів. Дитина не повинна чути сварку між дорослими, а тим більше бути її учасником. Якщо дитину тероризує член сім’ї – мусите його приборкати. Батьки мають якомога більше часу проводити з дитиною, бавитись з нею, їздити на природу, вигадувати спільні розваги тощо. Звісно, це вимагає багато терпіння і фантазії, зате ви знатимете внутрішній світ вашої дитини, станете з нею близькими – а за це ніяка ціна не є надто високою.

Гіперактивна дитина
Що ТРЕБА робити?
Почніть із себе
   Батьки повинні усім серцем зрозуміти біду, що спіткала дитину.

   Мало знати, що треба   робити. Без співчуття, любові і щирості жодні знання не  допоможуть.
   Тільки внутрішньо прийнявши для себе ці знання, батьки зможуть правильно  поводитися з дитиною:
    НЕ підвищувати голос і НЕ сварити дитину,
    НЕ сюсюкати і НЕ потурати,
    НЕ поспішати самим і НЕ квапити дитину,
    НЕ нервувати і НЕ дратуватися,
    НЕ міняти домовленостей і планів тощо.
При цьому, в жодному разі дитина не повинна відчути, що ви її жалієте!
 

ЛИСТ МУДРОЇ ДИТИНИ БАТЬКАМ


1. Не розбещуйте мене. Я дуже добре знаю, що мені не треба мати все те, що я прошу. Я лише хочу вас випробувати і спонукати бути батьками.
2. Не будьте непослідовним: це мене збиває і дозволяє завжди, коли тільки можу, виходити сухим з води. Хочу, щоб ви навчилися бути для мене справжніми батьками.
3. Не давайте обіцянок: ви можете бути не в стані їх виконати. Це призведе до зменшення моєї довіри до вас. Задовольняйтеся тим, щоб робити серйозні пропозиції.
4. Не виправляйте мене у присутності інших. Я сприйму це набагато краще, якщо ви поговорите зі мною спокійно віч-на-віч. Без моєї сестри, брата. Тільки ви!
5. Не бурчіть безперестанку: якщо ви це будете робити, я змушений буду захищатися прикидаючись глухим.
6. Не звертайте надто багато уваги на мої маленькі недуги. Я можу навчитися насолоджуватися поганим здоров’ям, якщо це зможе виправити вашу неуважність.
7. Не переймайтесь тим, що ми мало часу проводимо разом. Важливо, як ми його проводимо. Однак якби ви поверталися деколи додому трохи раніше, ви б мене зробили щасливим.
8. Не дозволяйте, щоб мої страхи викликали у вас неспокій, бо ви станете ще більш наляканими. Будьте для мене прикладом мужності. Дайте мені зрозуміти, що мужність – це чеснота.
9. Не забувайте, що я не можу добре рости без великого розуміння і великого заохочення... Але ж я не мушу вам про це говорити, правда?


Що таке страх?

Класична психологія інтерпретує страх як особистісну емоцію (внутрішнє короткочасне почуття), сучасна псіхологія нерідко відносить це явище в категорію почуттів людини (внутрішнє стабільне і тривале переживання). Так чому ж дійсно є страх: це почуття, або емоція?

Чіткого поділу цих понять не існує. З одного боку, страх — емоція, що носить скороминучі характер і спрямована на мобілізацію захисних джерел людського організму. З іншого — почуття, що триває довгий час, періодично пропадає і виникає, здатне до різних метаморфоз, воно несе явний деструктивний характер і є породженням свідомості людини.

В головному ж погляді на страх і природу його виникнення ці напрямки психологічної науки єдині: на думку психологів, страх представляє одну з базових вроджених типів реакції потаємного людини на зовнішній світ і його подразники.

Дитячі страхи — звідки вони беруться

В середовищі лікарів, психологів і психотерапевтів існує думка, що свій перший страх дитина відчуває ще в процесі свого народження : проходячи родовими шляхами младенец зазнає позамежну боязнь і панічний жах. Можливо, це і не так. але, з перших годин життя, немовля вже лякається різних звуків, потім незнайомих інтер’єрів, а трохи пізніше і малознайомих людей.

Малюк, тільки з’явившись на світ, вже дуже гостро відчуває свою відокремленість від незнайомого навколишнього світу.

Дорослішаючи, маленький чоловічок розширює коло своїх знань. проявився інтерес до вивчення зовнішнього світу розвиває фантазію малюка і чим більше розсуваються горизонти досягається їм світу, тим сильніше він насторожено передчуває його зловмисну ​​підступність. «Страх — це хворобливе відчуття своєї винятковості», — помітить одного разу К. Чуковський.

Вікові дитячі страхи

Цій категорії страху піддаються всі діти. Особливо явно їх переживають особистості витончено чутливі і емоційні, в цьому виявляються їх особливості психічного та особистісного становлення. Основні типові страхи дитини нескладно розподілити за основними віковими періодами.

Перші шість місяців:

  • несподіваний звук, шум, голосна мова.
  • різкі рухи оточуючих людей.
  • загроза падіння, погане утримання.

Від семи місяців до одного року:

  • гучний шум, звуки побутової техніки .
  • незнайомі люди.
  • переодягання і купання (боязнь водостоку у ванній кімнаті).
  • зміна звичного оточення (інший інтер’єр квартири, поліклініка).
  • висота і загроза падіння.
  • непередбачені обставини.

Від одного року до трьох років:

  • гучний шум, звуки побутової техніки.
  • розставання з близькими.
  • незнайомі однолітки, незнайомі люди.
  • купання (боязнь водостоку у ванній кімнаті), процес укладання до сну (страх відключення свідомості, перші усвідомлені кошмари уві сні, несподіване пробудження).
  • травми і падіння.
  • туалет (унітаз і процес спуску води).
  • перестановка меблів.
  • різка зміна погоди (особливо гроза).

Від трьох до шести років:

  • гучний шум, звуки побутово техніки.
  • смерть (близьких людей, тварин).
  • нічні кошмари.
  • вогонь або пожежа.
  • хвороба і лікарні.
  • різка зміна погоди (особливо гроза).

Невротичні дитячі страхи

         Невротичні страхи зароджуються в слідстві:

тривалих, неулаженних переживань. сильних психічних потрясінь на тлі нездорового нервового перенапруження (боязні темноти і самотності).

незадовільною самовпевненості і заниженої самооцінки, відсутністю навичок психологічної самозахистуНаявність незліченних страхів у дітей є підставою для підозри виявляються симптомів неврозу.

Неврозів притаманне:

  • крайня емоційна насиченість переживань.
  • тривалий проходження і стабільність.
  • негативний вплив на становлення особистості і характеру.
  • ухилення від зустрічі з об’єктом страху.
  • неприйняття нового і невідомого.
  • утруднене позбавлення від страху.
  • патологічні вчинки, демонстрації (нерідко, наприклад, виявляються дивні і шокуючі ритуали).

«вроджені» і «придбані» дитячі страхи

Дитячі страхи умовно можна підрозділити ще на два підтипи: «вроджені» і «придбані»:

  1. «вроджені» страхи характерні певної вікової фазі розвитку дитини.
    • З трьох річного віку у малюка несамовито розвивається фантазія, уява, образне мислення. але він ще надзвичайно наївний, довірливий і вселяє. І коли дитина пережила якусь страшну життєву ситуацію без явно видимої шкоди для себе, страхи можуть проявитися через значний проміжок часу в кілька днів і навіть тижнів.
    • Шести — семирічним дітям стає зрозумілий сенс смерті, вони починають реально побоюватися за своє життя і навіть не дуже страшні природні катаклізми (гроза, грім, ураган) викликають у них переляк.
  2. «придбані» страхи виявляються у дитини з наступних причин:
    • мало місце якесь реальне подія (малюк боїться собак, оскіль його вкусили).
    • сталася «нехороша» зустріч з якимись особами.
    • було допущено «залякування» в процесі виховання — викликаний страх.
    • мали місце сімейні конфлікти (малюк боїться природи, тварин, хвороб, смерті. йому часто сняться кошмари).
    • мало місце «залякування» з несподіваного джерела: ЗМІ, ТБ — програма, необережно прочитана казка.

Висновок:

Подолання страхів у малюка — довгий і нелегкий процес, що вимагає від батьків теплого участі та знання суті того, що відбувається. Повинно не просто «наглядати» за дитиною, а буквально жити з ним одним життям, проникаючи в його таємний світ. і одночасно з цим, з «холодною головою», прораховувати — не проявляється при цьому безмежна опіка, або, навпаки, підвищена вимогливість.

Дитина не винен в тому, що боїться. Для нього така реакція на новий непізнаний світ природна. але ця реакція свідчить і про деяке недовіру малюка до батьків. Це завжди потрібно враховувати і допомагати дитині знаходити оптимальні варіанти для вибудовування довірчих взаємин.

Не намагайтеся захистити дитину від усіх життєвих перешкод — в результаті він втратить зв’язок з реальним світом, втратить самостійність і здатність до адаптації. Але не сприймайте страхи як дитячу слабкість і боягузтво — дитина замкнеться в собі, переляк сховається в підсвідомості і в подальшому проявитися в ситуації стресу.

Дитячі страхи в юності вимагають не менше пильного батьківського спостереження. Тоді можливо свого часу не допустити гіпертрофованих страхів дитини при переході в підлітковий вік і, навпаки, сприяти розширенню його потенціалу. Батьки повинні усвідомлювати: страх не можна перемогти до кінця — боязнь є доля людини, його особистісне тягар. «Якщо хочеш нічого не боятися, пам’ятай, що боятися можна всього», — попереджає Сенека. І тільки майстерна корекція страху у дітей , що враховує першопричину переляку , може допомогти малюкові в майбутньому правильно перерозподілити свої душевні « ресурси » так , щоб прийдешні страхи ставали б стимулом до внутрішнього саморозвитку , а не провокували несподівані фобії .

 

 

Як зменшити стрес та тривожність дітей дошкільного віку

/uploads/editor/11005/572647/sitepage_23/files/yak_zmenshiti_stres.pdf